Кость Бондаренко: не вважаю що федералізація є кроком до розпаду України

Пропонуємо інтерв’ю з Костем Бондаренком, заступником голови політичної партії «Сильна Україна».

- У ЗМІ останнім часом подають ваші численні коментарі з приводу федералізації нашої держави. Підтвердіть чи спростуйте вашу позицію відносно цієї теми.

- Я, починаючи з 1998 року, постійно говорю про те, що Україна зможе функціонувати як федеративна держава, яка повинна мати основне тіло історичну Україну і кілька федератів у складі України: Крим, Галичина, Донбас. Це могло би забезпечити і національно і культурну автономію для цих регіонів, які розвивалися в специфічних, відмінних від загальної української, умовах і могло би в принципі дати можливість максимально повно реалізувати елітарний потенціал галичан, мешканців Донбасу та Криму, де елітотворчі процеси відбуваються потужно, але в той же час нав’язування Галичиною чи Донбасом своє думки, позиції, світогляду решті України може призвести до негативних наслідків. Потрібно дати можливість розвиватися цим регіонам у своєму руслі і в рамках української держави, але в той же час дати їм можливість формувати свої структури влади, і свої особливості законотворчості, і свої, відмінні від решти України, традиції.

- А це позиція вашої партії чи тільки ваша приватна ініціатива?

- Це моя особиста позиція. Партія «Сильна Україна» немає на разі якоїсь єдиної позиції з цього приводу. Це питання внутрішньопартійної дискусії і я сподіваюся, що у середині партії я зможу довести свою точку зору і знайти однодумців. Не виключено, що дискусія внутрі партії може призвести до того, що «Сильна Україна» підтримає ідею федералізації.

- Федералізація України у вашому понятті – це чисто в культурному чи адміністративному відношенні?

- І культурно і адміністративно, бо ці дві речі мають співіснувати в рамках федеративної держави. У нас дуже часто говорять, що федеративна держава - це дуже слабка держава, але в той же час я можу сказати, що Німецька Федеративна республіка, Індія, Бразилія, Російська Федерація і ще велика кількість держав, які мають федеративний устрій і доводять і свою спроможність. І навіть більше того, слабка форма прив’язаності така як конфедерація, наприклад Сполучені Штати Америки, демонструє свою живучість. Звичайно мають бути певні економічні і геополітичні орієнтири, мають бути спільні інтереси в суб’єктів федеративної республіки, а не якісь умовні законодавчі норми які прив’язують ту чи іншу частину до цілої України. В будь якому випадку я не вважаю що федералізація України є кроком до розпаду України. Навпаки, думаю що штучна унітаризація України є якраз шляхом до непорозуміння і навіть тим що в майбутньому може дійсно спричинити розпад.

- У нас вже є прецедент автономії Криму.

- Це нонсенс насправді, бо в унітарній державі не може бути  федератів,  а якщо є прецедент то чому не може бути ще два.

- Так, але ж Галичина хоче впливати на всю Україну…

- Так само і Донбас хоче.

-  Галичани не думають про ніяку федерацію, але сидять собі перед телевізором і хочуть управляти всією країною…

- Хіба роблять вигляд, що вони управляють. Знаєте, в популярній російській передачі «Наша Раша» є такий герой, який сидить і постійно розмовляє з телевізором. Якщо галичани хочуть сперечатися з телевізором чи творити кухонну опозицію, то це їхнє право, але це не шлях до якогось конструктиву. А що стосується того, щоб впливати на якісь процеси, то треба робити майданчик, щоб відпрацьовувати ту чи інше технологію, ту чи іншу концепцію і відповідно пізніше саме ту концепцію, яка продемонструє ефективність в рамках окремо взятого федерату, пропонувати іншій частині України.

- А може через те, що тепер галичан потроху випихають з київських кабінетів і вони задумують федералізацію?

- Я би так не сказав. Зараз є група політиків, які починають говорити, що «все пропало» і пропонують закритися в рамках окремо взятої Галичини і творити свій окремо взятий рай, оскільки «все пропало» на рівні загальноукраїнському. Але я думаю, що повинні бути процеси утвердження якоїсь своєї ідентичності в рамках федерального устрою і окремо взятого автономного утворення. Зрештою, від того, що кримські політики отримали свою автономію, вони не перестали впливати на загальноукраїнські процеси.

- Ми галичани маємо тут свої проблеми з тим же Закарпаттям, Буковиною чи Волинню. Там не всі нас однозначно сприймають, тим паче нашу експансивність на Заході України.

- Я розумію, що є Галичина, є Буковина, є Волинь, але це все прояви однієї сутності, це є такі собі уламки тієї машини, яка свого часу називалася Габсбургська монархія…

- Волинь ніколи не входила до Австро-Угорщини…

- Я розумію, але так чи інакше Волинь була максимально наближеною до Галичини, хоч там є православна етика, але ще в час на початку 20 століття жандарсько-імперське управління, що містилося в Житомирі, постійно наголошувало, що габсбургські впливи постійно формують вільнодумство на Волині. Тому умовно Волинь відношу до територій габсбургського впливу. Бо там формується інша етика, інше ставлення до законодавства, інше ставлення до держави та до інститутів влади.

Зрештою, західні області мають між собою набагато більше спільного, а ніж, скажімо, Галичина і Донбас. Я думаю, що їм треба дати можливість розвивати свої особливості.

- Тяжко повірити, що галичани змиряться колись з тими цінностями, що проголошують нині на Сході та Півдні України.

- Ніколи Донбас не відмовиться від своїх героїв, від того ж таки Стаханова, так само Одеса не відмовиться від Катерини, бо вона для одеситів представниця монаршого роду, що заснували й будували Одесу. Подібно Галичина не може відмовитися від Франца Йосифа,  який чимало сприяв відродженню та становленню вашого краю. Франц Йосиф, скажімо, для одесита це абсолютно порожній звук. В той же мешканці Запоріжжя вшановують Йосифа Сталіна не як творця радянської  карально-репресивної системи, але як людину, що перетворила забитий провінційний Олександрівськ на промисловий індустріальний центр.

У нас надто різна історія. Тому ці історичні моменти якимось чином треба закумулювати так, щоб вони не руйнували України і не були подразником для різних її частин. Дивізія СС «Галичина» для Івано-Франківська  і дивізія СС «Галичина» для Полтави - це абсолютно різні явища. Степан Бандера для Львова і Степан Бандера для Донецька - це також дві різні постаті, як власне й Володимир Щербицький для Дніпропетровська і Володимир Щербицький для Тернополя. Якщо ж ми визнаємо, що і Володимир Щербицький і Степан Бандера є синами України, то…

- Галичина цього ніколи не визнає.

- Я думаю, що з наступним поколінням Галичина це таки визнає. Бо наша історія подвійна: і Щербицький і Бандера в силу своїх можливостей, в силу свого світогляду працювали на Україну: Щербицький напрацьовував індустріальний потенціал України, Бандера плекав ідеї незалежності України. При цьому допускаю, що Щербицький, формуючи підвалини незалежності нашої України, напевне і не думав про це, бо був партійним функціонером і дбав, щоб його республіка, якою він керував, розвивалася і мала високі економічні показники. Бандера також формував підвалини української незалежності, але ми сьогодні пожинаємо плоди діяльності як одного, так діяльності й іншого. Наші діти є нащадками як однієї лінії так і іншої. Мої діти, наприклад, знають, що один їхній прадід загинув в Радянській армії, а інший загинув в УПА. Як вони можуть ділити українську історію? Хто із прадідів для них є дорожчим?

- Галичани не бачать себе сьогодні у федерації, в них навіть немає якихось прагнень до автономії.

- Знаєте, в 1990 році проводилося соціологічне дослідження і тільки 2% в Галичині підтримало ідею федералізації. Того року провели опитування і вже 22 % галичан висловилося за федерацію. Отже, за 20 років кількість прихильників федерації збільшилася на 20 відсотків. Колись була одна політична сила, яка йшла на вибори під гаслом «ніхто не зупинить ідею, час якої настав». Тому, напевно, якщо є якась ідея то й настане її час.

Скажу вам таке: Джордж Вашингтон став президентом від партії, яка вже сьогодні не існує. Назва цієї партії -  федералістська партія Америки. А що стосується Української історії, то той самий Михайло Грушевський був членом партії соціалістів-федералістів. Ідея федералізму була завше притаманною для України. Нажаль свого часу ми від тої ідеї відмовилися. Виходить чомусь так, що коли хтось на якомусь етапі говорить про явище позитивно чи негативно - так всі зразу й сприймають. От у нас так повелося, що кажуть федералізм – це погано, і вже більшість вважає, що це погано. Але що тоді виходить: Грушевський, Драгоманов, Дорошенко і цілий ряд інших федералістів помилялися?

Бачив якось ролик з таким експериментом: беруть кілька сот бліх, кидають в трьохлітрову банку закривають їх капроновою кришкою та залишають на кілька діб. Після цього блохи не можуть стрибати у висоту більше ніж на оцей об’єм трьохлітрової банки. Тобто, вони можуть існувати тільки в цих рамках. Тому нам не треба уподібнюватися тим блохам і не відтворювати якісь інстинктивні чи рефлекторні комбінації, але потрібно вирватися за рамки нашої суспільної «банки» і поглянути на ті чи інші процеси ззовні.

Розмову вів Андрій Микитин, «ОстроВ»